Над ким Борислав сміятиметься...

 
 

Над ким Борислав сміятиметься...

Ірина Нагребецька, "Урядовий кур'єр" 26.05.2006



Описане колись Іваном Франком славне галицьке містечко в Підкарпатті стало відомим завдяки відкритим тут покладам нафти. Відтоді "чорне золото" кардинально змінило життя підгорян. Нафтовидобуток послужив каталізатором для розвитку допоміжних та супутніх виробництв: Борислав поволі перетворився в розвинений промисловий та науковий центр. І навіть життя сусідів з відомого курорту Трускавець, який на той час потужно розвивався, не викликало в бориславців особливої заздрості.

Доба незалежності, прихід якої галичани і пришвидшували, і вітали, на жаль, не стала для міської громади стартом до прискорення економічно-соціального розвитку. Він спершу застиг у своєму поступі, а затим почав набувати ознак зворотності: робітникам перестали платити зарплату, підприємства почали зупинятися, наука виявилася нікому не потрібною, а люди змушені були мандрувати в світи, аби заробити бодай якусь копійку для себе і своєї сім'ї.

На тлі зростаючого добробуту не лише курортного Трускавця, а й до того малознаної Східниці Борислав, який якраз на шляху між ними, дедалі більше нагадував бідного родича - сусіди вже й забули, що своїм існуванням (маю на увазі внесок бориславської економіки до обласного бюджету) вони передусім завдячують не лише лікувальній "Нафтусі", а її "кревній" сестрі-нафті, котру добували саме бориславські нафтовики.

Ями на дорогах, облуплені непривітні будинки, чорні зіниці непрацюючих заводів, відсутність води в квартирах бориславців і величезна калюжа посеред містечка - ця неприваблива картина відлякає будь-кого, не втішить ні дорослих, ні дітей сорокатисячного міста.

Не зачіпатиму об'єктивних причин - вони однакові для багатьох середніх міст країни. Та вже неодноразово пересвідчувалась, що суб'єктивні чинники все-таки переконливіші саме через них, і в наш час одні міські громади шукають і знаходять виходи зі складних життєвим ситуацій, не втрачаючи головного - волі до змін. Інші без зайвих порухів пливуть за течією. Хоча, зрозуміло, хтось в каламутній водиці намагається зловити свою рибку, часто за будь-яку ціну.

Розповідають, що бориславській громаді останніми роками з владою не щастило. Хоча, з іншого боку: бачили очі, що вибирали...

Хтось продав заїжджим підприємцям місцевий хімзавод, продукцію якого знали у всьому колишньому Союзі. Нові хазяї догосподарювалися до закриття підприємства. Нині його територія розпродується за безцінь.

Чиїсь кишені й досі гріють тридцять срібляників, отриманих за доведення до банкрутства і повного знищення тамтешнього порцелянового заводу.

Не працює НДІ "Синтез", розробки вчених якого свого часу принесли славу не одному хімічному підприємству: в його приміщеннях нині розливають оцет та іншу продукцію.

Попередня влада, кажуть, комунальне майно продавала шито-крито, без конкурсів і аукціонів - копійки ці швидко проїли, а далі як жити, ніхто й не думав. Хіба що залишилося пустити з молотка власне приміщення мерії й керувати з особистої квартири. Тому й зрозуміло, управляти нині в місті практично нічим.

Діагноз описаній ситуації поставити не важко: це суцільна байдужість. Громада мляво відстоювала свої права - все сподівалася, що хтось з Києва приїде і покерує. Обрана цією ж громадою влада діяла за принципом аби день до вечора, з таємною надією, що хтось із заїжджих якусь копійчину підкине.

Чимало громадян очікували, що після Помаранчевих подій місцевому занепадові таки настане край, що до влади прийдуть патріоти, які душею вболівають за рідне місто і зрештою, піднімуть з болота минулу славу Борислава.

Та, виявилось, що між сподіванням і конкретними справами навіть не калюжа - прірва. Закінчилися вибори, зібралась новообрана міська рада на першу сесію, а замість конструктивної роботи одразу свара і розбрат.

Послухати одних, так у всьому винна меншість - надто багато претензій пред'являє. Інші небезпідставно кажуть: не треба нас дурити, дійте за законом, ухвалюйте регламент і не порушуйте його.

Справді, чесність - найкращий, нейдосконаліший інструмент змін. Про це, до речі, йдеться в невеликій, але напрочуд корисній книжці "Порадник міського голови", яку щойно випустила в світ Програма партнерства громад фундації "Україна - США".

Отож автори "Порадника", (а це бувалі міські голови українських міст, з великим стажем роботи) дають таку практичну пораду новообраним лідерам громад: "Найважливіша і найшляхетніша зброя голови - відкритість і чесність перед депутатами і громадою. Навіть якщо у вас сьогодні є абсолютна підтримка в раді, треба відчувати, що в сесійній залі у вас лише один голос з сорока чи п'ятдесяти. Тому кожен проект рішення, яке виноситься на голосування, повинен бути попередньо сім разів обкатаний у профільних постійних комісіях, на зустрічах з фракціями, треба обговорити всі переваги і небезпеки цього рішення, врахувати всі зауваження. Щойно в депутатів виникне найменша підозра, що через сесію голова намагається "протягнути" якесь тільки йому потрібне рішення - опозиційна більшість розпочне формуватись".

Як бачимо, все ясно і зрозуміло. Можливо, прочитай ці рядки раніше, Бориславський міський голова не вдався б до помилок, за які тепер доведеться платити сповна, тим паче, що сформована вже на першій сесії опозиція - трохи менше половини депутатського складу.

Досвід управлінської роботи, певна річ, набувається не відразу. Але хто заважає взяти до рук закони, коментарі до них, відпрацювати належним чином регламент. Замість цього в Бориславі взялися відразу на першій сесії обирати і секретаря, і заступників.

Але ж відомо (і норма закону про це каже), що першу сесію скликає і веде голова виборчої комісії, він також інформує присутніх про підсумки виборів депутатів та міського голови. Інші питання є предметом розгляду наступних сесій, порядок скликання яких обумовлюється законодавцями.

Чомусь новообраний Бориславський голова не прислухався до порад колег. Забув, напевне, добру народну мудрість: поспішай повільно. І цим самим згуртував опонентів, налаштував їх проти себе і вони змушені були звернутися до прокуратури та суду.

Міський прокурор, який був присутнім на сесії, також відмовчався, коли всупереч закону і процедурі голова ради і його прихильники вдалися до проведення так званого другого засідання першої сесії. Незайве, напевне, і йому було взяти до рук закон і зачитати його норми тим, хто через об'єктивні причини міг цього не знати.

Далі гірше. Заступник прокурора міста Борислава пояснює депутатам, що рішення сесії в частині обрання секретаря Бориславської міськради та затвердження кандидатур на посади заступників міського голови міським головою зупинені і будуть внесені на повторний розгляд сесії міської ради оскільки вони не набрали чинності. Тим часом міський голова підписує ці рішення і вони вже мають чинність. Ображена опозиція звертається зі скаргою на нехтування чинним законодавством вже до Генеральної прокуратури...

Коли б те, про що йшлося вище, можна було відкрутити назад, як кіноплівку, багато чого після переосмислення не включили б до наступного перегляду. В житті все значно складніше: конфлікт у Бориславі може перерости в гуцульську ватру, але не конструктивну, а зовсім навпаки.

Тим часом бориславська міська громада, ще не розраявшись у своїй вірі на переміни, мовчки спостерігає за діями своїх обранців. Чи дійдуть згоди, чи як тоді, коли Іван Франко писав свій пророчий твір, кожен залишиться зі своєю правдою?

Пам'ятається, як один з Франкових героїв говорив насамкінець своєму синові: "Що я тобі, синку, пораджу, коли ти такий розумний. Порадь собі сам!"


Создан 26 янв 2008