ЧИТАЮЧИ ІВАНА ФРАНКА І СЛУХАЮЧИ НИНІШНІХ ВЛАДЦІВ

 
 

ЧИТАЮЧИ ІВАНА ФРАНКА І СЛУХАЮЧИ НИНІШНІХ ВЛАДЦІВ

Василь СОЗАНСЬКИЙ



ПРО НАФТУ Й МОРАЛЬ

Нашу добу називають нафтовою. Провідний геолог-нафтовик сучасності професор Прінстонського університету (США) Г. Гедбер заявив, що в історії людства була кам’яна, бронзова, залізна доба, і майбутнє покоління нарече нашу добу нафтовою, коли прогрес цивілізації повністю залежав від нафти. Нафтова промисловість світу зародилася на теренах України й пов’язана з іменем львівського аптекаря Іґнаци Лукасєвича, поляка за походженням, який 1853 р. сконструював гасову лампу, використавши для освітлення дистилят природної нафти. Дешеве освітлення поширилося в побуті. Відтоді шукають нові нафтові родовища, будують заводи з перегонки нафти для отримання освітлювального дистиляту. Відкрито величезне Бориславське родовище, за рахунок якого Австро-Угорська імперія стає однією з передових нафтових держав світу й займає третє місце за видобутком нафти серед передових країн, поступаючись США й Росії. Усі теоретичні й практичні положення науки про нафту створили австрійські вчені на матеріалах карпатських нафтових родовищ України. Видобували нафту з колодязів, які робітники копали вручну, і черпали нафту відрами, без жодної механізації. Нафтову тематику у світову художню літературу вперше ввів Іван Франко у “Бориславських оповіданнях”, які публікував окремими новелами, починаючи з 1899 р. Згодом вийшли у світ повісті “Boa constrictor” та “Борислав сміється”. Окрім художнього осмислення, І. Франко проводив наукові дослідження Бориславського нафтоносного району. У розвідці “Дещо про Борислав”, опублікованій у журналі “Світ” (1882, № 16—17, с. 296—298), учений наводить такі факти: “Ще на початку 50-х років ХІХ ст. Борислав разом з присілком Мразницею був невеликим українським підгірським селом, що за панщини належало польським дідичам Карніцьким. За звітом Бориславської парафії, 1850 року там проживало 759 українців (в Бориславі — 520, в Мразниці — 239). У 50-х роках у Бориславі почався інтенсивний видобуток “кип’ячки”, тобто нафти. У зв’язку зі збільшенням видобутку нафти в Бориславі людність цього села швидко зростає, і уже 1870 року Бориславська парафія повідомляє в своїх звітах, що в Бориславі й Мразниці мешкало 1238 чоловік, усі українці. А через 10 років, 1880-го, число мешканців збільшилось вдесятеро, і на теренах Борислава проживало українців — 2266 чоловік, поляків — 330, німців — 40, євреїв — понад 6800”. Звернімо увагу, що зі збільшенням нафтовидобутку в Бориславі його населення перестало бути українським. З усієї Австро-Угорської імперії в Борислав за легкою наживою хлинув різний набрід. Це підірвало звичаєві традиції місцевого населення. На це звертає увагу І. Франко у вступному слові до збірника “Борислав. Картини з життя підгірського народу”: “Борислав стався для нього (підгірського народу — В. С.) осередком експлуатації у всіх можливих видах, почавши від тисяч жертв, що гинуть рік-річно в ямах, аж до тих тисяч, що вертають відтам з потраченою силою фізичною та звихненою мораллю”. За даними Франка, першим почав видобувати нафту в Бориславі прусак Домс, його послідовниками стали євреї, які швидко перегнали його. Ось як описує видобуток нафти у 80-х роках ХІХ ст. у Бориславі І. Франко в статті “Дещо про Борислав”: “Жиди вели роботу без найменшого ладу, робітницьким способом: видурювали запівдарма ґрунти (землю — В.С.) у бориславських мужиків, наймали запівдарма робітників, копали ями як-небудь, без цімриння (обшивки — В.С.), без млинків (насосів-вентиляторів — В.С.), так, що в перших початках дуже багато лучалося нещасть. Поліція місцева була в руках війта, а війт в руках жидівських — ну і велись порядки. Найбільша часть бориславських мужиків позбувала відтоді свої ґрунти, а бодай переважну часть своїх ґрунтів, в жидівські руки. Глибини ям-колодязів на початку були 12—15 сажнів, а потім доходили до 50—80—100 сажнів і більше”. Як зазначає І. Франко, до 80-х років, тобто за 30 літ розробки Бориславського родовища, загинуло, за офіційними даними, 10 тисяч робітників, а скільки неврахованих смертей — невідомо. Про розмах робіт свідчать такі факти: на 1880 рік у Бориславі було викопано 12 тисяч колодязів, із яких половина були “сухими”. Там працювало 10500 робітників, переважно українці з навколишніх сіл. Власниками копалень були, як правило, євреї. Враховуючи кількість смертей (понад 10 000) і число викопаних колодязів, виходить, що в кожному колодязі на Бориславському нафтовому родовищі за десять років засипано одного прикарпатського парубка. З Франкових досліджень бачимо, що будь-який прогрес у промисловості супроводжується збільшенням чисельності зайнятого в цій галузі населення. Так, зростання видобутку нафти в Бориславі призвело до зростання його населення в десятки разів за рахунок люмпенізованого люду, що прибував з різних кінців Австро-Угорської імперії з надією на великі гроші. Подібно до Бориславського нафтового реґіону розвивався Донецький вугільний басейн. Після відкриття величезних запасів вугілля на Донбас ринулися маси люмпенпролетарів з усієї Російської імперії, і населення за короткий час зросло в кілька разів. За часів Російської імперії, і царської, і комуністичної, українських шкіл у цьому реґіоні, як правило, не було, планомірно здійснювали русифікацію українського населення на українських землях. Тому цей промисловий район став повністю зросійщеним. Зовсім по-іншому розвиваються події, пов’язані з розвитком нафтової промисловості в Норвегії. 2004 року норвезькі нафтовики запросили мене до свого наукового центру в м. Тронгеймі для обговорення спільних наукових робіт між Україною й Норвегією. Коли я поцікавився у норвежців, як розв’язують у Норвегії проблеми іноземців, які прибувають на роботу, вони відповіли, що в’їзд іноземців в їхню країну обмежений. У Норвегії нині проживає всього 4,1 млн осіб. Якщо дозволити в’їзд іноземців, то через рік від Норвегії нічого не залишиться, буде в кілька разів більше іноземців, ніж норвежців. Та навіть коли й допускають у свою країну іноземців, то умовою є знання норвезької мови. У кожній країні для проживання першою умовою є знання мови. А в Україні маємо таку недолугу політику, що навіть міністри не знають української мови. Неможливо уявити, щоб міністр Російської Федерації на засіданнях уряду розмовляв суржиком.

ПРО МОВУ Й МАТ

Як нафтовикові, мені часто доводиться бувати на міжнародних конференціях і спілкуватися з іноземцями. Ті, хто володіє російською мовою, добре знайомі і з російським матом. У зв’язку з цим зазначу, що в авторитетних словниках англійської мови всі без винятку слова, які є складовими російського мату, наводять без купюр, бо це ключові слова, без знання яких неможливо розуміти розмовну російську. Там немає виразів із крапками, як прийнято у нас. Погортайте, будь ласка, The Oxford Russian Dictionary. Russian-English. Edited by Paul Falla. Revised and Updated Throughout by Collin Нowlett, Oxsford — Moscow, 1999) — там подано російський мат без жодних купюр, повним текстом. Адже політик, бізнесмен чи простий турист, який приїде в Росію, не зрозуміє російської розмовної без знання російського мату, бо він міцно закріпився на теренах колишнього СРСР. На вокзалах, базарах, у транспорті, на вулицях лунає російський мат не тільки з уст чоловіків, й з уст дівчат і жінок. Газета “Вечерние вести” (№ 14 (1637) 2006 р.) наводить вирази, що лунають із гучномовця міліцейського супроводу прем’єр-міністра Януковича, який їде з урядової резиденції, що в селі Старі Петрівці, в Кабінет Міністрів до Києва: “… водитель синих “Жигулей”, приказываю принять вправо, е… мать!.. не понял, долбо…б ?!” Тому іноземці, які приїздять в Україну як туристи чи в бізнесових справах, змушені вивчати російський мат, бо коли на їхньому шляху зустрінеться кортеж чинного прем’єр-міністра України, знання застарілої російської мови Тургенєва чи Толстого не дасть змоги їм прийняти правильне рішення. Потрібно знати російський мат, аби не втрапити в халепу. Щодо ролі мату в сучасній російській мові я отримав цінну інформацію від одного з найстаріших людей тодішнього Радянського Союзу. Так, 1954 року, повертаючись із переддипломної практики в Середній Азії (Туркменистан), я змушений був затриматись на три дні в Красноводську, оскільки дістатись до Баку було неможливо: пароплави тоді перевозили лише призовників-новобранців. Мені довелося зупинитися в готелі міста Красноводська. У номері мешкав дуже старий дід. Ми познайомились. Я розказав про себе, що навчаюся у Львівському політехнічному інституті, майбутній інженер геолог-нафтовик, повертаюсь із переддипломної практики з півострова Челекен. Мій сусід показав свого паспорта, і я дізнався, що йому 115 років, і він старший за мене на 93 роки. Прізвище його Ткаченко, мешкає в Києві. Вигляд у нього був, як у святого Миколая з ікони: світлий-світлий з білою бородою до пояса. Я спитав його: “Діду, чого Ви заїхали в таку далечінь?” Він відповів: “Тут тепло взимку, і можна прожити без кожуха”. До речі, цей дід був на обліку Інституту геронтології України, й про нього у своїх публікаціях часто згадували науковці. Вечорами дід оповідав мені багато такого, чого не можна було прочитати в жодних книжках. Він сказав, що в російській армії він з п’ятнадцятирічного віку. Підлітком заліз до панського саду, де його спіймали, й пані віддала в солдати. Він потрапив у музиканти і грав на трубі. А під час Кримської війни 1853—1856 рр., як і всіх солдатів, що дислокувались в Україні, його погнали в Крим. Він бачив Корнілова, Нахімова та інших героїв Кримської війни. Дід розповів, що на той час відпускали зразкових солдатів додому на три роки. А оскільки тоді ще не було залізниць, то рік солдат добирався додому, другий рік сидів удома, а третій — добирався на службу. Я поцікавився у діда, коли в російській мові з’явився мат. Він сказав, що в армії, де відслужив 25 років, ніхто ніколи не лаявся матом. Офіцерами були, як правило, дворяни, люди високої культури, які над усе цінували офіцерську честь. Стримувала від мату і релігія, яка не дозволяла ганьбити матір. Мат у російській мові запровадили більшовики, переважно матроси, які здійснили жовтневий переворот. У радянський час працівник, який активно не використовував у своїй роботі російського мату, не мав жодних перспектив зайняти керівну посаду. Так, у 60-х роках ХХ ст. ЦК КПУ тривалий час не затверджував на посаду головного геолога тресту “Чернігівнафтогазрозвідка” лауреата Ленінської премії В. Литвинова тільки тому, що у своїй роботі він не досить активно користувався російським матом. Аргументували просто: як він може керувати колективом, коли не вміє виматюкати підлеглого. Свого часу перший секретар ЦК КПРС (1958—1964) М. С. Хрущов, маючи двокласну освіту парафіяльної школи, розумів, що мат у СРСР слід ліквідувати, і заборонив використовувати його у громадських місцях. У 60-х дружинники спроваджували на міліцейські дільниці тих, хто лаявся матом у громадських місцях, де їм давали по 15 діб примусових робіт — підмітати вулиці. З приходом нинішніх керівників ці традиції порушено, у владних кабінетах запроваджено російський мат як засіб керівництва державою. Більше того, у своїх передвиборних програмах тепер обіцяють ввести російську мову з матом як другу державну… Цього не можна допустити. Україна повинна розвивати свою культуру, мову, науку згідно з нашою тисячолітньою традицією. А тому питання про введення російської мови (разом із російським матом) як другої державної в Україні слід закрити раз і назавжди


Создан 27 янв 2008